Сьогодні неділя і я вперше з початку повномасштабної війни Росії проти України дозволила собі іти рідним Львовом. Не бігти на склад з гуманітаркою, щоби відправляти допомогу на передову.
Не летіти на вокзал — зустрічати друзів і незнайомців, які вирвались з пекла. Не ледь волочити ноги, дивлячись в телефон, де страшні новини і ані звістки або коротке і ненадійне “все добре” від друзів з найгарячіших точок.
Сьогодні я просто йшла, дивилась на Львів, відчувала, який він крихкий, і тому — намагалась запам’ятати його. На всяк випадок.
Поляки теж люблять Львів, тож я розповім вам про нього. Ви ж, мабуть, хвилюєтесь, як він зараз.
Кілька днів тому росіяни випустили по Львову шість крилатих ракет. Дві з них зупинила українська протиповітряна оборона. Чотири — вдарили по місту, але на околиці, тож жодна з будівель, які ви знаєте й любите поки що не постраждала.
Ви ж пам’ятаєте нашу площу Ринок? Всі фонтани на ній — Нептун і Діана, Адоніс і Амфітріта — тепер захищені металевими конструкціями, затягнуті і дбайливо обкладені мішками з піском.
Ратуша працює, а у підвалах під нею, де розмістився музей міста, тепер також і укриття від російських бомб. Коли вмикається сигнал тривоги люди спускаються туди та в інші львівські “підземелля”. Я, якщо чесно, не спускаюсь, поки не чую вибухів. Це, звісно, неправильно, не робіть так, якщо у польсих містах теж зазвучать сирени.
А пам’ятаєте Латинський катедральний собор у Львові? Він ще називається Митрополичою бази́лікою Внебовзяття Пресвято́ї Ді́ви Марі́ї. Але ми, якщо чесно, називаємо його просто катедрою. Раніше я любила заходити до неї в неділю і слухати богослужіння польською мовою.
Ви маєте знати, що ми зараз піклуємося про цю катедру, вікна її тепер оббиті металевими пластинами, аби уламки російських ракет не змогли пошкодити вітражі. Мішки з піском теж на місці. Ми натягали їх і вклали довкола, щоби катедра і всі її статуї встояли. Я чула, що Польща допомагає фінансувати захист львівських пам’яток, але я, на жаль, не маю часу перевірити цю інформацію. Взагалі, думаю, ви знаєте більше новин про Україну, ніж я. Ми тут часом як солдати, які не бачать війни далі свого окопу.
